Аналіз досліджень з православної аскетики

Без перебільшення можна сказати, що на питанні аскетизму фокусується вся проблематика християнського віровчення. З появою християнства аскетизм стає своєрідною настановою свідомості, світоглядом, що зумовлює ставлення людини до свого внутрішнього і оточуючого її соціального і природного світу. "Питання про аскетизм, - підкреслює один з найавторитетніших його дослідників, - питання про саму сутність християнства, про основний характер його життєвого розуміння, прояву і здійснення.

Таким чином, питання про "аскетизм" - не якесь вузькоспеціальне питання, - ні, воно глибоко стикається з усіма найважливішими й основними догматичними та моральними істинами християнства. Це питання перебуває в точці перетину багатьох принципових питань - богословських і філософських, і до того ж найцікавіших і життєвих ". Як показав сучасний дослідник вітчизняної аскетичної ісихастської традиції С. С. Хоружий5, вперше курс аскетичного богослов'я в Санкт-Петербурзькій Духовній академії було запроваджено лише 1846 року, коли її ректором був архімандрит Феофан, нині відомий як святитель Феофан Затворник, але тривалий час він залишався одиничним фактом. І вітчизняне богослов'я, і російська релігійна думка не вбачали в досвіді аскетики цілісного вчення і в кращому разі включали святоотцівську спадщину розумної молитви до курсів з морального богослов'я. Але навіть і цей половинчастий процес визнання важливості аскетики відбувався з великими труднощами і ряснів перекрученнями суті аскетичного подвигу. Так, призначений на посаду ректора СПДА після єпископа Феофана протопресвітер І. Л. Янишев, як зазначає отець Георгій Флоровський, у своїх лекціях і публікаціях під аскетизмом розумів "трудову владу розуму і волі над усім зовнішнім і мимовільним, інакше - вироблення характеру (порівн. die innerweltliche Askese у протестантизмі). І в такому тлумаченні аскетизм виявляється майже тотожним "життєвій розсудливості""6. Стан справ став поступово змінюватися на початку XX століття, однак, на думку того ж Хоружого, до гідних результатів цей рух до зміни оцінки аскетики в середовищі російських релігійних мислителів не привів. Єдиним великим дослідженням дореволюційного періоду з аскетики залишилася робота С. М. Заріна "Аскетизм по православно-християнському вченню" (Т. 1. СПб., 1907). Однак і вона далека від досконалості. Незважаючи на великий обсяг, твір Заріна являє собою здебільшого компілятивне зібрання висловів отців Церкви, причому в досить неузгодженому вигляді. Сам автор визнає, що, зважаючи на важливість проблеми аскетики для всього християнського віровчення, вона має бути розглянута в систематичному богослов'ї. Але це завдання бачиться йому поки нездійсненним, і свою роботу Зарін відносить до галузі богословської етики7. Факт відносно слабкої уваги з боку російського богослов'я до аскетики підтверджує і дослідження відомого російського богослова професора Η. Н. Глубоковського про історію російської богословської науки. Він помістив аскетику в один розділ з моральним богослов'ям і вважав абсолютно достатніми для її презентації роботи двох вітчизняних авторів: професора Π. П. Пономарьова8 і згадуваного вже професора С. М. Заріна. Причому знову ж таки як головну характеристику він виокремлює насамперед загальноморальну значущість аскетизму.