Святе Письмо Нового Завіту (євр. bêrit, грец. δι αθήκη, лат. testamentum) мовою Біблії означає відому постанову, умову, на якій сходяться дві сторони, що домовляються, а звідси вже сам договір або союз, а також і ті зовнішні знаки, що слугували його посвідченням, тобто самі книжки, на які й була перенесена назва Заповіту. Прикметник Новий (як і Старий) узято із самої Біблії. Старому Заповіту належить і пророча вказівка на "Новий Заповіт" у відомому пророцтві Єремії: "ось настануть дні, каже Господь, коли я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий заповіт" (Єр.31:31). Слово Новий Заповіт неодноразово вживалося Самим Ісусом Христом і святими апостолами для позначення історії спокутуваного й облагородженого людства (Мф.21:28; Мк.14:24; Лк.22:20; 1 Кор.11:25; 2 Кор.3:6 та ін.). До Священного Писання Нового Заповіту входить 27 священних книг: чотири Євангелія, книга Діянь Апостольських, сім Соборних Послань, чотирнадцять Послань Апостола Павла та Апокаліпсис ап. Іоанна Богослова. За своїм змістом священні книги Нового Заповіту поділяються на: історичні, повчальні та пророчі. Історичні книги - це чотири Євангелія: Матвія, Марка, Луки та Іоанна і книга Діянь Апостольських. Повчальні книги - це послання апостольські, що являють собою листи, написані апостолами до різних церков. Пророча книга в Новому Заповіті - це Апокаліпсис ап. Іоанна Богослова, де пророчо передбачається доля Церкви Христової до Другого Пришестя Ісуса Христа. Новий Заповіт спочатку був зафіксований загальною для Римської імперії мовою - грецькою, причому в найпростішій, розмовній формі (койне), хоча, за свідченням Папія Ієрапольського, перший варіант Євангелія за Матвієм був написаний єврейською (або арамейською) мовою.
Словосполучення "Новий Заповіт" освячене вживанням його Самим Господом Ісусом Христом. Згідно з євангельським оповіданням і переказами, що дійшли до нас через апостола Павла, Господь під час встановлення таїнства Євхаристії на Таємній вечері сказав: "Це є Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох виливається на залишення гехів" (Мф. 26, 28; див. також: Мк. 14, 24; Лк. 22, 20; 1 Кор. 11, 25). Цими словами Спаситель вказав на новий період домобудівництва нашого спасіння, в основу якого покладено Його Божественну Кров і Хрест. Цей новий для людства період, який Син Божий розпочинає Своїм втіленням і закарбовує хресною смертю та воскресінням, є здійсненням обітниць Старого Заповіту, бо вже за тих часів пророки споглядали новий, вічний заповіт Бога з Його народом. Пророк Єремія благовістить: "Ось настають дні, каже Господь, коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий заповіт..." (Єр. 31, 31 і далі; 32, 40; див. також: Єз. 16, 60; 36, 26). Ця обітниця здійснилася у Христі, і не тільки народ Ізраїлю та Юди, а й усе людство може тепер користуватися в Церкві плодами Хреста і Воскресіння. Згадка "за багатьох" в установчих словах Таємної вечері означає "за всіх" і цим підкреслюється характер спокутної Жертви Ісуса Христа. Хрест Христовий, який став виконанням тих давніх пророцтв, став одночасно дверима в нову епоху, епоху буття Церкви. Богонатхненні письменники первісної Церкви закарбували в книгах виконання на ділі всіх тих подій, про які так давно вже провіщали пророки: смерть і воскресіння Христа, вступ світу в нове життя та есхатологічні сподівання всесвіту. Ці книги й отримали назву "Новий Заповіт" для відмінності їх від книг попереднього періоду, так званого Старого Заповіту. Вживання терміна "Новий Заповіт" щодо зібрання книг має свідчення з кінця II століття після Різдва Христового, а з початку III століття набуває вже широкого поширення. Усіх книг Нового Заповіту, написаних від середини до кінця I століття, налічується 27; 4 Євангелія (Мф., Мк., Лк., Ів.), Дії святих Апостолів (Дії.), 13 послань апостола Павла (Рим, 1 і 2 Кор., Гал., Еф., Флп., Кол., 1 і 2 Фес., 1 і 2 Тім., Тит., Флм.), Послання до євреїв (Євр.), 7 Соборних послань (Як., 1 і 2 Петр., 1, 2, 3 Ін., Юд.) і Апокаліпсис Іоанна (Апк.).
Святе Письмо Нового Завіту є однією з найважливіших і священих текстів для християнства. Цей розділ присвячений розгляду походження та значення терміну "Новий Заповіт" і його зв'язку із Святим Письмом Нового Завіту. Також розглянемо структуру та розподіл книг Нового Завіту за їхнім змістом. Святе Письмо Нового Завіту є важливим і унікальним документом, що містить духовну спадщину та вчення християнства. Ця частина Біблії відіграє рішучу роль у формуванні віровчень, культури та історії християнської громади. Зберігши слово Ісуса Христа та вчення апостолів, Святе Письмо Нового Завіту втілює обіцяння Нового Завіту та дарує віруючим відповіді на основні питання віри та спасіння. У цій курсовій роботі ми ретельно дослідимо тему "Замовлення курсової роботи зі Святого Письма Нового Завіту" з метою з'ясування походження терміну "Новий Заповіт", розгляду структури та складу Нового Завіту, а також аналізу розподілу священих книг за їхнім змістом. Ми також розглянемо мововий аспект Нового Завіту та його історію зафіксування. Ця курсова робота надасть нам можливість краще розуміти значення та значущість Святого Письма Нового Завіту в християнській традиції і в контексті віри та духовного розвитку. Ми надіємося, що вона стане корисною для тих, хто цікавиться біблійними студіями, теологією та релігійними аспектами культури та історії.
Термін "Новий Заповіт" (грец. διαθήκη, лат. testamentum) має своє коріння у самому Святому Письмі Нового Завіту. Він вказує на важливу умову або договір, який укладається між Богом і людством через Ісуса Христа. Такий договір, або союз, об'єднує в собі обіцяння, моральні норми та обов'язки віруючих перед Богом. Перша згадка про "Новий Заповіт" має місце в пророцтві Єремії, де сказано: "ось настануть дні, каже Господь, коли я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий заповіт" (Єр. 31:31). Це пророцтво вказує на прихід Нового Завіту, який приніс Ісус Христос. Сам Ісус Христос і святі апостоли також вживали термін "Новий Заповіт" для позначення історії спасіння і об'єднання людства. Це відображено в Євангеліях (Мф. 21:28; Мк. 14:24; Лк. 22:20) та Посланнях апостолів (1 Кор. 11:25; 2 Кор. 3:6) та інших частинах Нового Завіту.
Священне Писання Нового Завіту складається з 27 священих книг. Ця частина Біблії включає: Чотири Євангелія: Євангелія від Матвія, Євангелія від Марка, Євангелія від Луки та Євангелія від Іоанна. Книга Діянь Апостольських, яка описує ранню історію християнської Церкви. Сім Соборних Послань, написаних апостолами до різних церков та громад. Чотирнадцять Послань Апостола Павла, які містять листи та настанови для різних церковних спільнот. Апокаліпсис апостола Іоанна Богослова, в якому пророчо передбачається доля Церкви Христової до Другого Пришестя Ісуса Христа.
За своїм змістом священні книги Нового Завіту поділяються на три основні категорії:
Історичні книги: Ця категорія включає чотири Євангелія та книгу Діянь Апостольських. Євангелія розповідають про життя та вчення Ісуса Христа, а Дії Апостольські описують ранню історію розвитку християнської Церкви після Воскресіння Христового.
Повчальні книги: Ця категорія включає послання апостольські, які є листами, написаними апостолами до різних церковних громад. Ці послання містять важливі вчення та настанови для християн.
Пророча книга: Єдина пророча книга в Новому Завіті - Апокаліпсис апостола Іоанна Богослова. У цій книзі пророк передбачає долю Церкви Христової до Другого Пришестя Ісуса Христа і розкриває загадкові відкриття.
Новий Завіт спочатку був зафіксований латинською та грецькою мовами, що були загальними мовами Римської імперії. Грецька мова вживалася в найпростішій, розмовній формі (койне), хоча є свідчення, що перший варіант Євангелія за Матвієм можливо був написаний єврейською (або арамейською) мовою. Цей розділ надає загальний огляд та розуміння походження та структури Святого Письма Нового Завіту. У наступних розділах курсової роботи буде докладніше розглянуто кожну з книг Нового Завіту, їхню історію та основні теми.