Аскетика - давньогрецьке слово, похідне від дієслова 'ασϰέω, що має багато значень, серед яких і вправне оброблення грубого вихідного матеріалу, і прикраса, і облаштування свого житла, і вправи, що розвивають тілесні та душевні сили2. Уже в Стародавній Греції за людьми, які вели суворий спосіб життя, тренували волю через тілесні вправи й утримувалися від багатьох задоволень і радощів, закріпилося найменування аскетів.

Християнство запозичило цей термін із давньогрецької мови, залишивши за ним і значення певного роду діяльності, досвіду. Так, у перші століття християнства аскетами, або аскетами, вважали "пісників і молитовників, які не накладали на себе обітниць, як потім ченці, але проводили життя в пості та молитві, не обов'язково беручи службу в клірі "3. Але те, що християнство привнесло в аскетику, - це визначення мети й розроблену систему досягнення цієї мети, що, зрештою, змінило й первісний сенс давньогрецького поняття аскетизму. Ідеалом християнського аскета першим, за людським Своїм єством, є Ісус Христос. Саме Він, Його життя, правила поведінки стали конкретною метою християнських подвижників. Мета - досягнення досконалості - перестала бути абстрактною і внутрішньолюдською, вона стала конкретною, але поставлена водночас поза людиною природною або соціальною. Метою аскетичного діяння стало те, що вище за людину, - єднання з Богом, тобто досягнення стану обоження (θέωσις). Це найвища мета, яку людина здатна собі уявити, і її досягнення залежить не тільки від самої людини. Теозис неможливий без відповідної дії Бога, Божої благодаті. Для її досягнення потрібна розроблена до найдрібніших деталей система ступенів і ступенів поступового наближення до цієї надмети. Аскетика як система тілесних і духовних вправ, спрямованих не просто на оброблення вихідного природного людського матеріалу, а згідно з надметою, - його перетворення, стала християнською наукою. Водночас аскетика не перестала бути пов'язаною з облаштуванням навколишнього соціального і природного порядку, втіливши в собі ті смисли, які певним чином були закладені в це давньогрецьке поняття. Щоправда, статус науки, незважаючи на численні письмові свідчення християнських подвижників, їй довелося затверджувати довго, та й зараз противників її наукового статусу достатньо, і серед богословів, церковних ієрархів, і тим паче серед світських учених.