Батько українського чернецтва преподобний Феодосій Печерський

Видатним релігійним мислителем і діячем, який заклав основи аскетичного напряму української духовної традиції, був преподобний Феодосій Печерський.

Ми досить добре знаємо його життєвий шлях завдяки твору "Житіє Феодосія Печерського", написаного наприкінці XI - на початку XII століття ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, а також Києво-Печерському патерику. Характерно, що для свого твору Нестор використовує спеціально підібрані візантійські джерела: так, знаходячи схожість між засновником палестинського чернецтва преподобним Савою Освяченим († VI ст.) і засновником українського чернецтва, за зразок він бере житіє святого Сави. Цей факт, згідно з відомим дослідником святості Георгієм Петровичем Федотовим, свідчить про те, "що православна Русь обрала не радикальний, а середній шлях подвигу. Суворе життя великих палестинців, як і життя самого Феодосія, але порівняно з побутом пустельників Єгипту і Сирії воно має здатися помірним, людяним, культурним "88. Із Житія ми дізнаємося, що Феодосій народився в заможній сім'ї у Василеві, містечку недалеко від Києва. Ні мирське ім'я, ні рік народження преподобного Феодосія невідомі. За припущенням фахівців - це 1032-1036 роки. Одразу ж після його народження сім'я за велінням київського князя переїжджає до міста Курська, де юний Феодосій відвідує училище, навчається грамоти та з книжок і розповідей знайомиться з життям великих християнських подвижників. Ці життєписи настільки запали йому в душу, що він рано визначився зі своїм рішенням цілком присвятити себе служінню Богу. У Житії зазначається, що такому вибору чимало сприяли і природні схильності Феодосія: він ріс досить замкнутою дитиною, яка не любила брати участь у веселих і галасливих забавах та іграх своїх однолітків. Після того як помирає батько, Феодосій ще більше зміцнюється у своєму рішенні стати ченцем. Але здійсненню цього рішення чинила опір мати преподобного Феодосія, якій спочатку десь вмовляннями, а десь і силою вдавалося перешкоджати задуму сина. Але і вона, врешті-решт, виявилася безсилою, коли у віці 20 років Феодосій, прибувши до Києва, був прийнятий засновником Києво-Печерської обителі афонським старцем Антонієм. З його ж благословення преподобний Никон Печерський здійснив над Феодосієм постриг. Високі духовні подвиги преподобного Феодосія вирізняли його з-поміж інших ченців, що ті обрали його ігуменом Києво-Печерського монастиря, коли йому не було й 26 років. Ідея стійкості та віротерпимості православного християнина Із творів преподобного Феодосія до нас дійшли вісім повчань монастирській братії, два послання до князя Ізяслава Ярославича й одна молитва. У своїх Повчаннях до братії Феодосій, часто вдаючись до алегоризму біблійних притч, розкриває насамперед глибину морально-етичного змісту християнського віровчення. Преподобний закликає братію з повагою і любов'ю ставитися до трудящих і стражденних, допомагати нужденним, постійно пам'ятати про свою місію і долати все, що від неї відволікає і заважає її виконанню. Найсуворішим суддею Феодосій виступає по відношенню до себе, не прощаючи навіть найменшого в слові, в думці, в дії відступу від своїх обов'язків служіння братії. Особливо сильні спокуси чатують на келаря, який розпоряджається всім монастирським майном, і до нього преподобний Феодосій звертає окреме послання, закликаючи його не піддаватися спокусі крадіжки і користолюбства. Послання до князя Ізяслава свідчать про те, що преподобний Феодосій Печерський прекрасно знався на змістовних нюансах віронавчальних текстів, непохитно дотримувався православної віри й обстоював її перевагу перед католицтвом. Поряд із різного роду вигадками про звичаї та поведінку католиків, преподобний Феодосій вірно зазначає ті суттєві відмінності двох конфесій християнства, які 1054 року стали причиною остаточного розриву християнських Церков Заходу і Сходу. Це західно-християнська практика індульгенцій, дозвіл священству мати справу зі зброєю і воювати, не шанування святих ікон і мощів, постійне ухиляння в єресі, а також філіокве, тобто визнання Святого Духа таким, що походить не тільки від Отця, а й від Сина, і хрещення одноразовим замість триразового зануренням у воду. Слід, однак, наголосити на тому, що стійкий осуд як католиків, так і язичників, мусульман та іудеїв не ототожнюється українським святим із ненавистю до них, навпаки, преподобний Феодосій закликає проявляти до них таку саму участь, як і до православних. Як зауважує Г. П. Федотов, преподобний Феодосій завжди і в усьому такий: "далекий від однобічності й радикалізму, що живе цілісною повнотою християнського життя. Світло Христове ніби світить із глибини його духу, міряючи євангельською мірою значення подвигів і чеснот. Таким залишився преподобний Феодосій в історії українсько подвижництва, як його основоположник і образ: учитель духовної повноти і цілісності - там, де воно випливає, як юродство смирення, з євангельського образу приниженого Христа ".