1) Стародавній (преподобні Антоній і Феодосій Печерські, преподобний Сергій Радонезький). Антон Володимирович Карташёв у своїх "Нарисах з історії Церкви" пише: "Наше Українське чернецтво... відразу ж почало свій золотий вік: просяяло видатними зразками суворого, жорстокого чернечого подвигу. Усім відомі подвиги цих колосів аскетики - першоустроїв нашого чернецтва, Антонія і Феодосія Печерських. Їхні великі душі полум'яніли такою ревністю "яже по Бозі", що здатні були заразити нею і захопити всі чуйні натури, що стикалися з ними, і створити цілу дружину духовних богатирів, яка була найкращою жертвою Богові від новопросвітленої Русі.

2) Переломний (преподобні Ніл Сорський та Йосип Волоцький).

3) Відродженський (старець Паїсій Величковський, святитель Тихон Задонський).

4) Апогейний (преподобні Серафим Саровський, Оптинські старці, святителі Феофан Затворник та Ігнатій Брянчанінов, святий праведний Іоанн Кронштадтський).

5) Трагедійний (святий праведний Олексій і священномученик Сергій Мечови, С. І. Фудель).

6) Сучасний (старець Силуан Афонський, архімандрит Софроній (Сахаров)).

У сучасному українському православному світі часто звучать розмови про те, що Бог дедалі менше дає світу духовних керівників, старців. Проти такої позиції з усією відповідальністю заперечує відомий український подвижник і богослов архімандрит Софроній, вважаючи, що самі такі твердження є свідчення не відсутності старців, а відсутності гідних послушників.

Мало хто в сучасному суспільстві здатний повністю відсікти свою волю і довіритися наставнику. Архімандрит Софроній упевнений, що якщо будуть гідні послушники, які справді шукають духовного наставництва і не зупиняються в цьому пошуку перед необхідністю просування шляхом вдосконалення, старці обов'язково з'являться87.