Вчення про спасіння святителя Феофана Затворника

Святитель Феофан Затворник, у миру Георгій Васильович Говоров, народився 10 січня 1815 року в селі Чернавське Єлецького району Орловської губернії в сім'ї священика. Крім нього в сім'ї було шестеро дітей, вихованням яких здебільшого опікувалася мати майбутнього святителя, яка також походила з сім'ї священика. Після закінчення Лівенського духовного училища як один із найкращих його учнів 1829 року Георгій був переведений до Орловської духовної семінарії. У 1837 році він направляється на навчання до Київської Духовної Академії. Тут формується інтерес майбутнього архіпастиря до богослов'я, філософії, психології та риторики.

15 лютого 1841 року він прийняв чернечий постриг з ім'ям Феофан ("Богом явлений") на честь преподобного Феофана Сповідника. Варто зауважити, що разом із Феофаном постригся в чернецтво його однокурсник по академії Макарій (Булгаков), згодом митрополит Московський. Після закінчення академії недовго отець Феофан працював як ректор Києво-Софіївського духовного училища. Уже 1842 року його перевели до Новгородської духовної семінарії на посаду інспектора і викладача логіки та психології, а 1844-го - до Санкт-Петербурзької Духовної Академії на посаду викладача. З 1847 по 1853 рік ієромонах Феофан служив у Російській Духовній Місії в Єрусалимі, головною метою якої було представництво Російської Православної Церкви на християнському Сході. Перебування в Руській Місії в Палестині дало можливість отцю Феофану побувати в багатьох святих місцях Близького Сходу, відвідати Святу гору Афон. За свої труди в Місії ієромонаха Феофана було зведено в сан архімандрита і в 1854-1855 роках він знову викладав у Санкт-Петербурзькій Духовній Академії. У сані архімандрита він продовжував служити спочатку на посаді ректора Олонецької духовної семінарії (1855-1856), потім на посаді настоятеля посольської церкви в Константинополі (1856-1857) і, нарешті, на посаді ректора Санкт-Петербурзької Духовної Академії (1857-1859). 1859 року архімандрит Феофан стає єпископом Тамбовським, а 1863-го - Володимирським. Однак поступово в ньому визріває думка про досконале залишення світу. Надихаючись прикладом свого улюбленого подвижника святителя Тихона Задонського, у березні 1866 року єпископ Феофан подає до Святійшого Синоду прохання про звільнення з правом перебування у Вишенській пустелі Тамбовської губернії. Прохання було задоволено. Шлях до повного затвору у Виші виявився не швидким. Спочатку преосвященний Феофан виконував усі обов'язки настоятеля монастиря, приймаючи відвідувачів, поступово збільшуючи терміни повного усамітнення. Лише отримавши підтвердження в позитивності перших дослідів з усамітнення, після великодніх днів 1872 року, єпископ Феофан зважився на повний затвор. Ревне прагнення до повної концентрації на служінні Богові, багатий досвід молитовної та духовної практики, наукові пізнання в різних галузях світської людської діяльності (святитель володів кількома іноземними мовами, крім того, за свідченням очевидців, у нього була зібрана одна з найбільших на той час приватних бібліотек у Росії) давали йому змогу з великою користю проводити час у затворі. Саме в період подвигу повного усамітнення святителем Феофаном створено більшість його літературних і богословських праць, у яких він щедро ділиться плодами своєї мудрості. Помер святитель Феофан 6 січня 1894 року, в день Хрещення Господнього, кілька днів не доживши до свого 79-річчя, похований у Казанському соборі Вишенської пустелі. 1988 року на Помісному Соборі Руської Православної Церкви, присвяченому 1000-річчю Хрещення Русі, святителя Феофана Затворника було зараховано до лику святих. У Діянні Собору сказано: "... изволися Духу Святому і нам зарахувати до лику святих угодників Божих для всеросійського церковного шанування... <...> Єпископа Феофана Затворника... двадцять вісім років провів у Вишенській пустелі після 25-річного старанного і плідного служіння Церкві Божій на різних теренах. Єпископ Феофан через велике листування сприяв духовному відродженню сучасного йому суспільства. У своїх повчальних і тлумачних творах він проявив себе як екзегет і богослов. Глибоке богословське розуміння християнського вчення, а також досвідчене його виконання і, як наслідок цього, висота і святість життя святителя дають змогу дивитися на його писання як на розвиток святоотецького вчення зі збереженням тієї самої православної чистоти та богоосвіченості ". На надгробку спочилого російського святого на білому мармурі зображено три його книжки: "Добротолюбіє", "Тлумачення апостольських послань" і "Накреслення християнської моралі". Невипадково один з авторитетних сучасних дослідників життєвого і творчого шляху святителя Феофана Затворника архімандрит Георгій (Тертишников) виокремлює три великі розділи, до яких можна віднести численні твори руського святителя, називаючи їх повчальними, екзегетичними та перекладними233. Святитель Феофан зробив російський переклад збірки святоотецьких книг "Добротолюбіє". Причому його варіант відрізнявся як від грецької "Філокалії", так і від її слов'янського перекладу старця Паїсія Величковського, який був орієнтований на грецький зразок. Зупинимося на деяких основних ідеях багатої творчої спадщини святителя Феофана.