Вступ
Розділ 1. Історичний розвиток догмату про Церкву
Розділ 2. Богословський аналіз дев'ятого члена Символу віри
Розділ 3. Церква в сучасному світі
Розділ 4. Висновки
Список використаної літератури
Обираючи вступ до курсової роботи, враховуйте такі аспекти:
Нижче наведено кілька варіантів вступу, які ви можете адаптувати до своєї роботи:
Дев'ятий член Символу віри, проголошуючи віру в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву, визначає центральне місце Церкви в житті кожного християнина. Це не просто релігійна організація, а живий організм, тіло Христове, в якому віруючі отримують благодатні дари, зростають у вірі і беруть участь у богослужінні. Проте, сучасний світ ставить перед Церквою нові виклики, які потребують глибокого богословського осмислення. Мета даної роботи – здійснити богословський аналіз дев'ятого члена Символу віри, розглянути його значення для сучасного християнина та дослідити, як Церква може відповідати на виклики сьогодення.
Символ віри – це короткий, але глибокий виклад основних істин християнської віри. Дев'ятий член цього Символу, проголошуючи віру в Церкву, має багату історичну спадщину. Формування догмату про Церкву відбувалося протягом століть, від часів апостолів до Вселенських соборів. У даній роботі ми простежимо історичний розвиток розуміння Церкви, аналізуючи висловлювання святих отців і документи Церкви. Також буде розглянуто, як цей догмат інтерпретувався різними богословами протягом історії.
Сучасний світ зіштовхує Церкву з безліччю викликів: секуляризація, релігійний плюралізм, внутрішні розколи. У цій ситуації особливо важливо повернутися до джерел християнської віри і знову відкрити для себе значення Церкви, проголошеної в дев'ятому члені Символу віри. Мета даної роботи – дослідити, як розуміння Церкви, виражене в цьому члені Символу, може допомогти Церкві відповісти на сучасні виклики і зберегти свою єдність і місію.
Можливі напрямки подальшого дослідження:
Поняття Церкви в Новому Завіті виникає з проповіді Ісуса Христа та діяльності апостолів. Христос називає Своїх учнів «церквою» (Матвій 16:18) і обіцяє, що «врата пекла не одолеють її» (Матвій 16:18). Новий Завіт розкриває Церкву як:
Апостоли продовжують Христову справу, засновуючи Церкви в різних містах Римської імперії. Вони передають віру, здійснюють таїнства і будують церковну структуру.
Святі отці перших століть християнства розвивають новозавітне розуміння Церкви. Вони підкреслюють такі аспекти:
Каппадокійські отці (Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Назіанзин) розробляють доктрину про Святого Духа і Його роль у житті Церкви. Вони підкреслюють, що Церква є храмом Духа Святого і що саме Дух Святий об'єднує віруючих у єдине тіло.
Вселенські собори відіграли вирішальну роль у формуванні догмату про Церкву. Вони визначили основні істини про природу Церкви, її відносини з Христом і Святим Духом, а також її місце в світі.
У середньовіччі розвивається церковна ієрархія, формується сакраментальна теологія, виникають нові монаські ордени. Фома Аквінський синтезує арістотелівську філософію і християнське богослов'я, створюючи всеосяжну систему.
Реформація XVI століття призводить до розколу християнської Церкви і появи нових протестантських деномінацій. Протестанти переосмислюють роль Церкви, підкреслюючи значення особистої віри і Біблії.
У Новий час виникають різноманітні еклезіологічні течії: ліберальна, консервативна, радикальна. Кожна з них пропонує своє бачення Церкви і її місця в сучасному світі.
У дев’ятому члені Символу віри говориться про Церкву Христову, яку Ісус Христос заснував на землі для просвічення грішних людей і єднання їх з Богом. Церквою називається сукупність усіх православних християн, які живуть і померли, «бо у Нього (Бога) всі живі» (Лк 20, 38), з’єднаних між собою вірою і любов’ю Христовою, священноначаллям і святими таїнствами. Кожен же окремо православний християнин називається членом, або частиною Церкви. Отже, коли ми кажемо, що віруємо в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву, то тут під Церквою маються на увазі всі в сукупності люди, які сповідують одну і ту саму православну віру, а не ту будівлю, куди ми ходимо молитися Богу і яка називається храмом Божим (церквою). Ісус Христос доручив видиме утворення та управління Церквою святим апостолам, а потім їхнім спадкоємцям — єпископам, і через них невидимо управляє Церквою. Господь Icyс Христос є єдино істинний Глава Церкви і ніякого іншого глави в істинній Церкві Христовій немає і не може бути. Ісус Христос — Глава, а Церква є духовне тіло Христове (Див.: Еф. 1, 22-23; 5, 23). Св. апостол Павло каже: «Як тіло одне, але має багато членів, так усі члени одного тіла, хоч їх багато, утворюють одне тіло, — так і Христос. Бо всі ми одним Духом хрестилися в одне тіло, юдеї чи елліни, раби чи вільні, й всі єдиним Духом напоєні» (1 Кор. 12 12-13). Отже: «Ви (тобто істинні християни) є тіло Христове (тобто Церква), а нарізно — члени (Церкви)» (1 Кор. 12, 27). «Він (Ісус Христос) настановив одних апостолами, інших пророками, інших євангелістами, інших пастирями та вчителями, на довершення святих, на діло служіння, для створення Тіла Христового (Церкви)» (Еф. 4, 11-12). Церква Христова є Єдина, бо вона є одне духовне тіло, має одного главу, Христа, й одуховлюється одним Духом Божим (Див.: Еф. 4, 4-6). Вона має й одну мету — освячувати людей, одне і те саме Божественне вчення, одні і ті самі таїнства. Тому Церква розпадатися або роз’єднуватися не може. Від неї можуть відпадати або відокремлюватися єретики чи грішники, вони перестають бути членами Церкви, а Церква від цього не перестає бути єдиною. Єдність Церкви зобов’язує усіх нас зберігати істинну віру й любов, «зберігати єдність духу в союзі миру» (Еф. 4, 3). Існування окремих помісних православних Церков, як-от Єрусалимської, Константинопольської, Антиохійської, Олександрійської, Української та інших, зовсім не порушує єдності Церкви Христової. Тому що всі вони є членами одного тіла — єдиної Церкви Христової (вселенської) — всі однаково сповідують, мають єднання у вірі, молитвах і св. таїнствах. Церква Христова є Свята, бо вона освячена Самим Господом Ісусом Христом: Його стражданнями, Його Божественним вченням і встановленими Ним святими таїнствами, в яких подається віруючим благодать Святого Духа. «Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї, щоб освятити її» (Еф. 5, 25-26). Святість Церкви християни не порушують своєю гріховністю, бо вони завжди можуть себе очищати через таїнство покаяння. Якщо ж хто залишається нерозкаяним грішником, то він видимо або невидимо відпадає від Церкви. Церква Христова є Соборна. Соборність є однодушність усіх істинно віруючих православних християн, скріплена любов’ю Христовою і Благодаттю Духа Святого. Соборна Церква не обмежена ні простором, ні часом, ні народом, ні живими, ні померлими, і до неї входять усі істинно віруючі всього світу. Тому-то вона ще називається вселенською. Єдина, свята, соборна Церква Христова називається ще Апостольською, бо Господь поширив і утвердив її через святих апостолів, а головне тому, що Церква безперервно і незмінно зберігає від апостолів своє вчення і преємство дарів Святого Духа через священне рукопокладання. Св. апостоли, отримавши дари Святого Духа в день П’ятдесятниці, передавали їх потім через священне рукопокладання пастирям Церкви. І тепер Церква видимо управляється наступниками апостолів — єпископами. Видима верховна влада у Церкві належить Вселенським Соборам. Найбільші частини Вселенської Церкви підпорядковані патріархам або митрополитам, а менші області і міста — митрополитам, архиєпископам і єпископам. Єдина, Свята, Соборна і Апостольська Церква називається ще православною, бо вона, під керуванням Духа Святого, незмінно правильно і славно, зберігає вчення Ісуса Христа — правильно славити Бога.
В нашому рефераті для Київської Духовної Семінарії по догматичному богослов’ю на тему: «Богословський аналіз дев’ятого члена Символу Віри» ми зробили наступні висновки
1. Основні питання що до дев’ятого члена Символу Віри …
2. Богословське значення Богословський аналіз дев’ятого члена Символу Віри, закладається …
3. Історичне значення дев’ятого члена Символу Віри …
Завантажте наш мобільний додаток і навчайтеся на ходу
© 2024 Біржа авторів наукових робіт для Духовних Семінарій
